Як описати участь інвестора в проекті

Участь інвестора в проекті не тільки фінансова. Він може брати на себе управлінські функції, брати участь в менеджменті, керівником компанії чи її позаштатним радником.

В більшості випадків потенційні інвестори прекрасно розуміють ризики вкладення власних капіталів. Чим вищий рівень ризику втратити вклад, тим більшою є вірогідність отримання надприбутку. Ринок інвестицій у нашій державі, як і інвестиційний клімат знаходяться на початковій стадії розвитку, тому характеризуються багатьма питаннями, які не регулюються на достатньому рівні, що багатократно збільшує ризики для вкладників.

Понизити ці ризики можна тільки приймаючи безпосередню участь в реалізації інвестиційного проекту.

Методи участі інвестора в проекті не тільки капіталом, але і безпосереднім адмініструванням бувають достатньо різноманітними. До прикладу, для контролю успішності девелоперської діяльності потрібно бути засновником чи акціонером фірми і, паралельно, її керівником. Як варіант, керівник може бути підлеглим інвестора. Такий підхід дає можливість повного контролю фінансових потоків підприємства і процесу адміністрування активів (майнова застава, передача нерухомого майна в іпотеку, отримання банківської позики, тощо).

Другим прикладом може бути гуртово-роздрібна торгівля чи надання різноманітних послуг. В цьому випадку інвестор повинен бути в курсі методів управління бізнесом і отримувати регулярні звіти про те, які процеси відбуваються в фірмі на даний час, на якій стадії знаходиться вирішення задач і досягнення цілей проекту. Тобто інвестор повинен бути постійно обізнаним в поточній ситуації в компанії.

Як свідчить статистика, в нашій державі принцип «вклав і чекай», яким користуються в усьому світі, в більшості випадків не працює. Саме тому інвестори часто не можуть отримати дивіденди від вкладень, оскільки прибуток відсутній.

Методи, за якими інвестор може втратити свій капітал в нашій державі достатньо різноманітні. Вони щоразу вражають своєю креативністю і переліком новацій, які спрямовані на вивід фінансів з поля зору інвестора і зміну бенефіціарія.

До прикладу, інвестиції в нерухомість виводяться через заміну титульного власника. Вклади в цінних паперах чи корпоративних правах змінюють свого власника через реалізацію корпоративних інструментів фірми і передачу корпоративних прав третій, пов’язаній з управлінням особі. Грошові активи можуть загубитися в мережах комерційних контрактів між пов’язаними компаніями і це ще далеко не повний список можливостей для залишення вкладника без своєї інвестиції і прибутку від неї. Саме така «креативність» шахраїв призводила до міжнародних судових позовів і кримінальних розглядів.

Саме для запобігання несанкціонованим діям учасників інвестицій, а також з метою запобігання втрати вкладів і доходів від них, інвестору рекомендується приймати безпосередню участь в реалізації інвестиційних проектів і контролювати процедуру реалізації вкладу з початку і до кінця на всіх стадіях втілення проекту.

Якщо ж інвестор впевнений в компанії, в проект якої збирається вкласти капітал, він може і не приймати участі в реалізації проекту, обмежившись тільки отриманням дивідендів.

Дивідендна політика фірми – це складова частина загального менеджменту прибутків, яка полягає в покращенні пропорцій між спожитою і капіталізованою їх частинами з ціллю збільшення ринкової вартості компанії.

Розмір дивідендів впливає на вартість цінних паперів компанії. Але через просте підвищення розміру дивідендів в багатьох випадках не є виправданим з точки зору практичності. Виплата дивідендів говорить про прибутковість компанії і володіння нею великою сумою вільних грошових коштів, а це не завжди так. Виплачуючи дивіденди, компанія зменшує можливість рефінансування прибутку, що в довгостроковій перспективі може здійснювати поганий вплив на прибутки фірми.

Методи нарахування і виплати дивідендів компанією

  1. Залишкову політику характеризує створення фонду виплати прибутку по вкладах після того, як задоволена потреба компанії в власних грошових ресурсах, які потрібні для подальшої реалізації інвестиційного проекту.
  2. Політику стабільних розмірів виплат характеризує виплата незмінних сум протягом тривалого проміжку часу (при швидкій інфляції суми виплат індексуються). Перевагою такого підходу є надійність для інвестора, оскільки він отримує прибуток незалежно від ситуації в компанії, недоліком – практична відсутність зв’язку з фінансовим результатом в компанії.
  3. Політику мінімальних стабільних розмірів дивідендів з надбавкою за окремі періоди, характеризують стабільні гарантовані виплати в мінімально передбачених межах з високим рівнем зв’язку з поточним фінансовим результатом компанії. Недолік – при тривалій виплаті мінімальних дивідендів понижується рівень інвестиційної привабливості фірми.

Політику стабільного рівня виплат характеризує встановлення довгострокових нормативних коефіцієнтів дивідендних виплат по відношенню до суми прибутку. Перевага – простота формування і тісний зв’язок з розміром прибутку, що формується. Недолік – відсутність поснійного розміру виплат.

Поділіться з друзями